Хвороба Паркінсона

Хвороба Паркінсона (ХП) вперше описана 1817 р. англійським лікарем загальної практики Джеймсом Паркінсоном і названа ним «тримтячий параліч». 

Хвороба Паркінсона – це повільно прогресуюче неврологічне захворювання, наслідками якого є поступова втрата людиною певних функцій. Пацієнт може жити довгі роки не здогадуючись про своє захворювання.

Причиною розвитку ХП вважається вибіркова загибель певних нейронів головного мозку, які виділяють нейромедіатор дофамін. Дофамін є відповідальним за рухи та м’язовий тонус. І саме зниження продукції дофаміну порушує так звану дофамінергічну інервацію та викликає появу характерних симптомів ХП. Причини руйнування даних нейронів до кінця не з’ясовані.

Симптоми хвороби Паркінсона

Умовно поділяються на моторні та не моторні прояви 

Моторні прояви

Сповільнення рухів (акінезія, брадікінезія), які можуть проявлятися у вигляді 

• уповільнення щоденної активності
• шаркаюча, короткими кроками хода
• затруднення при поворотах в ліжку
• зменшення міміки обличчя (гіпомімія)
• сповільнення та монотонність мови
• зміна почерку – почерк стає дрібним, із зменшенням букв до кінця рядка (мікрографія)

М’язова скутість (ригідність), особливо, в кінцівках

• верхні і нижні кінцівки напівзігнуті, і при спробі їх розігнути відчувається опір у формі переривчастих рухів («зубчасте колесо»)
• постава пацієнта сутула

Тремор спокою, який зникає або зменшується в процесі руху. Пальці рук рухаються так, ніби перераховують монети або скачують кульку. Тремтіння може виникати не лише в руках а і в нижніх кінцівках, голові
Постуральна нестійкість – порушення здатності тримати рівновагу в тій чи іншій позі або при зміні пози. В результаті чого пацієнт падає (частіше вперед), особливо, це проявляється при їзді в транспорті

Немоторні прояви

• Дисфункція шлунково-кишкового тракту – стійкі закрепи
• Розлади сечової системи – почастішання сечопуску (особливо вночі) та несправжні позиви до сечовипускання
• Порушення потовиділення та сальності шкіри (себорейний дерматит)
• Порушення дихання, які пов’язані зі зменшеною рухливістю м’язів грудної клітки і діафрагми
• Надмірне виділення слини
• Порушення уваги, зниження пам’яті
• Депресивні розлади, тривога, апатія
• Порушення сну (інсомнія)

Діагностика хвороби Паркінсона

Клінічна діагностика обмежується оглядом пацієнта лікарем-неврологом. Оцінюються скарги пацієнта, неврологічний статус (наявність сповільнення рухів, ригідності м’язів, тремору спокою та ряду інших симптомів) та проводиться лікарський леводопа-тест (прийом пацієнтом леводопавмісного препарату протягом 4-5 днів, після чого повторно оцінюють ступінь зменшення рухових порушень). 
Такі дослідження, як МРТ головного мозку, УЗД судин головного мозку, лабораторні аналізи, проводяться для виключення інших захворювань, які мають схожу симптоматику.

Лікування хвороби Паркінсона

Лікування ХП зазвичай починають тоді, коли руховий дефект обмежує функціональні можливості пацієнта в побуті або роботі. 

Найбільш ефективним засобом при лукуванні ХП є леводопа (попередник дофаміну). Леводопа зменшує ступінь вираженості або позбавляє від рухових порушень. Проте з часом, потрібна все більша доза препарату для досягнення бажаного ефекту. А це в свою чергу, веде до появи небажаних моторних ускладнень. Тому важливе значення при визначенні початкової терапії є вік пацієнтів. Для лікування пацієнтів молодших 50-70 років, яким необхідно відстрочити появу небажаних ускладнень, терапію починають з інших груп препаратів. І лише в разі їх малої ефективності, додають препарати леводопи. Пацієнтам, які старше 70 років, терапію слід розпочинати з препаратів леводопи. Доза підбирається індивідуально в залежності від стадії захворювання. Завдяки правильно підібраному лікуванню покращується якість життя пацієнта, подовжується період працездатності та самостійності.